Подільський район столиці розміщений на території однієї з найдавніших і найбільших частин Києва. До його складу входять житловий масив Вітряні Гори, Виноградар, Куренівка, частина Нивок, Рибальський півострів, Мостицький масив та центральна частина - Поділ. В сучасних межах подільський район займає територію 3404 га. Населення становить близько 180420 жителів. На території району розташовані найбільш важливі об'єкти - "Тетра-Пак-Україна", ЗАТ "Київмлин", ЗАТ "Київський завод шампанських вин "Столичний", Завод "Ленінська кузня", ВАТ "Видавництво "Київська правда", Національний університет "Києво-Могилянська академія" та багато інших. На Подолі зосереджена найбільша кількість споруд, які є перлинами архітектурно- культурної та історичної спадщини українського народу.

Пожежно-рятувальна служба Подільського району складається з трьох підрозділів - 14-та самостійна державна пожежна частина (вул.Нижньоюрківська,5), 7-ма підпорядкована державна пожежна частина (вул..Світлицького,37) та пожежний корабель.
...У 1908 році в Києві на Подолі виникла сильна пожежа в одному з самих великих домів (на 200 квартир), розташованому на вул.Нижній Вал. Дім згорів, було багато загиблих, та постраждалих. Ця трагедія примусила місцеву Думу поставити питання про будівництво пожежного депо.

Цегляна будівля в якому розташовувалась пожежна частина по охороні Подільського району була збудована в 1911 році за фінансуванням міського управління на місці дерев'яної одноповерхової будівлі частини по провулку Воскресенському провулку (зараз - провулок Хоревий, де розміщений музей "Чорнобиль". Дата будівництва підтверджується написом "1911", вмонтованим у щоглу на вишці. Будівля для пожежної частини була побудована з розрахунку постійного розташування в ній особового складу, розміщення конюшней, складських приміщень, квартир начальницького складу, учбової башти з площадкою для проведення практичних занять. У наступні роки у зв'язку з переходом на автотехніку виникла необхідність перепланування приміщень. В основному ж, будівля залишилася без змін.

На озброєнні Подільської частини в період з 1911 - 1917 рр. були:
1. Лінійка - із ручним насосом, що знімався; 2 котушки по 5 рукавів кожна; 3 штурмових драбини; приставна драбина; драбина "Палка"; гідропульт - "Корб"; об'ємом до 3-х відер; брезентові відра; стендер і ключі водопровідні; рятувальний апарат "Кеніса"; ломовий і шанцевий інструмент; факели; аптечка і прапор частини. На лінійці виїжджало до 15 чоловік.
2. Фургон або візок з 2-ма котушками, що знімались, 12 рукавів; скринька з рятувальним рукавом; трьохколінна драбина; дві штурмових драбини; стендер з водоповодними ключами; перехідні "Россия"; "Шторца"; "Генига" і резьбовок; вугілля для парового насоса; ломовий та шанцевий інструмент. Виїжджало на фургоні 5-6 чоловік.
3. Ресорні металеві 40-відерні діжки - 4 шт. На одній із діжок вивозили димову маску "Кенига", на другій "Кошку" (подвійний гак з ланцюгом або канатом). Скриньку для кузні з підковами та інструментом та інше. На діжці виїжджали кучер та топорник.
4. Паровий насос іноземного виробництва: 2-х циліндровий, тиск пару 8 атмосфер, тиск насосу до 12 - ти атмосфер. Рукав забірний 5", складний брезентовий чан місткістю близько 2 м куб. На насосі вивозили вугілля та дрова. Паровий насос міг дати воду через 15-20 хвилин. Виїжджали на ньому машиніст, кочегар та кучер.
В ті роки штат частини нараховував 40-45 чоловік. Чергування було цілодобове. При частині були ще й майстерні: кузня, слюсарня, столярна, шорна. Штат майстерень налічував 25 чоловік. Майстерні виготовляли і ремонтували обоз та пожежне обладнання, тут же здійснювалась ковка коней, виготовлювалось обмундирування та спецодяг, кінська збруя, драбини.
Брандмейстери всіх частин мали кожен крім основних, додаткові "функціональні" обов'язки. Брандмейстер Подільської частини завідував майстернями, і забезпечував необхідний ремонт пожежного інвентарю для частин міста.
На озброєнні в 1927 році Подільська пожежна частина мала автолінійку "Итала" з насосом та автоцистерну з 3,5 тонами води та мотопомпою "Бюссинг". В зимовий час мотопомпа знімалась з цистерни та встановлювалась на зимовий кінний обоз.
В той час штатна численість пожежної команди складала 65-70 чоловік. Начальник пожежної частини та помічник начальника проживали при частині та виїзджали на кожну пожежу. В кожній зміні, а змін було три, знаходилось: шоферов-2, трубників-2, водопроводників-2, горнистів-1, топорників -12, це ті хто виїзджав на пожежу, а в частині залишались; телефоніст, каланчовий, постовий біля воріт, та днювальний по частині. Всього в зміні 23 чоловіки, крім начальника пожежної частини та його помічника. При такій кількості особового складу пожежна частина легко справлялась з великими та відкритими пожежами та рідко давала підвищені номера виклику.

Після 30-х років ХХ ст. на озброєння в частину потрапили вітчизняні пожежні насоси АМО-Ф-15 потрапили приблизно, але вони виявились не практичними та були замінені на автонасоси ЗИС-5 та ЗИС-11 які були на озброєнні частини до 1941 року. У важкі дні Великої Вітчизняної війни пожежна частина майже повністю втратила всю свою техніку.
З 1943 року пожежна команда стала називатись Окремою воєнізованою пожежною командою № 6 (ОВПК №6). Служба організована була в три зміни, відновлена техніка - ручний насос та механічна драбина "Магірус" .
У 1949 році були відкриті республіканські курси по перепідготовці начальницького складу воєнізованих та міських пожежних команд. Команда завдяки курсам почала називатись учбовим загоном для керівництва.
У 1956 році ОВПК №6 перейменували в Самостійну воєнізовану пожежну частину №7 (СВПЧ-7), яка розпочала виконувати функції державного пожежного нагляду і оперативної служби. В підрозділ передано водний пост, на озброєнні якого було два катери "Зоркий" та "Боевой". А через три роки надійшов новий катер "Відважний", виготовлений в місті Петрозаводськ.
У 1966 році на базі всіх пожежних частин: СВПЧ-7, ПВПЧ-10, ПВПЧ-14 і катеру "Відважний", був створений загін ВПО Подільського району №3.
У серпні 1967 року в частині змінилася техніка, замість автоцистерн ПМЗ-53А, були отримані більш потужні сучасні автомобілі на шасі ЗИЛ-130. У квітні 1971 року загін ВПО №3 по охороні Подільського району був розформований. На його базі були утворені СВПЧ-7, ПВПЧ-14, ПВПЧ-10.
У 1975 році ПВПЧ-14, що розташовувалась в новій будівлі по вул..Бережанській,7, стала називатися СВПЧ-14 по охороні Подільського району. А через два роки на базі частин-14, ПВПЧ-10, катеру і ППЧ-31 був утворений загін ВПО МВС №2 по охороні Подільського району м. Києва.
А в грудні 1980 року був підписаний акт держкомісії про здачу в експлуатацію будівлі пожежного депо на вул. Нижньо-юрківській, 5.
Керівництво загону і частини, приклали багато зусиль для того, щоб особовому складу краще працювалось, забезпечили створення нормальних побутових умов. Згодом, побудували спортивну башту, спортивний майданчик для гри в футбол, волейбол та великий теніс. В будівництві приймав участь весь особовий склад частини.

У 1986 році Указом Президії Верховної Ради СРСР за мужність і самовіддані дії, проявлені при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 5 працівників підрозділу були нагороджені медаллю "За відвагу на пожежі", один - медаллю "За трудову доблесть".

Очолювали пожежну охорону Подільського району в різні часи:
- 1956 - 1960рр. - майор внутрішньої служби Юрченко;
- 1960 -1971рр. - підполковник внутрішньої служби Колісниченко А.К.;
- 1971 -1980рр. - майор внутрішньої служби Ігнатенко В.П.;
- 1980 -1998рр. - полковник внутрішньої служби Борисов П.Ф;
- 1998- 2001рр. - підполковник внутрішньої служби Писаренко Г.П;
- 2001-2005рр. - полковник внутрішньої служби Головаш Микола Іванович;

- 2005-2006рр - майор внутрішньої служби Костенко Олег Леонідович;

- 2006-2007 рр - полковник внутршьої служби Купрієнко  Іван Васильович;

- 2007-2009 рр - підполковник служби цивільного захисту Шевчук Володимир Федорович.

     На сьогоднішній день підрозділ очолює підполковник служби цивільного захисту Кириленко Геннадій Миколайович.